Головна
Біографія
Книги
Статті

Раби часу, вони раби рабів
Свобода - у Господнього раба
Вони живуть, прохаючи судьби
Я не прошу - Господь моя Судьба.

Олекса Шеренговий: Гайнріх Бьолль України.

Ласкаво просимо на офіційний сайт, присвячений життю та творчості Олекси Гнатовича Шеренгового (1943–2008).

Його творчість пронизана глибокими рефлексіями людських доль, захопленням Україною та любов’ю до неї. Кожен його твір – це щирість, відвертість та прагнення досконалості.

Романи, повісті, оповідання, поетичні збірки та публіцистичні статті Олекси Шеренгового стали важливою складовою української літературної спадщини.

Тут ви знайдете електронні версії творів автора та пізнавальну інформацію, що допоможе читачеві «зазирнути за лаштунки» робочого кабінету митця.

Запрошуємо вас ближче познайомитися із творчістю пана Олекси та відкрити для себе справжню силу українського слова!

Тект в процессі написання

Батько

Гаварь твоєї долі

Звинувачуванні не підсудні

Золоте весілля

Любов єдина

Повінь у вересні

Пташиний переліт

Монолог для слідчого

Рейс

Мій молитвослов

PDF EPUB

Батько

Рік написання: 1982

Роман "Батько" є рефлексією трагічної події у житті автора: смерті тата. Твір містить дві сюжетні лінії. У теперішньому часі - велика родина отримує гнітючу звістку, та починає приготування до похорону. Із минулого до читача приходить історія про мальовничий подільський край. Про працелюбного і життєрадісного Клима Даника, скаліченого війною фізично, але від того іще сильнішого духом. Про дуже різні стосунки між мешканцями села різних верств і поколіннь. Про конфлікт батьків і дітей, а також про особистісний конфлікт Клима і Махтея, давніх суперників і ворогів.

Смерть Клима, що за життя був неабияким моральним авторитетом для усього села, ставить руба екзистенційні питання героям твору, котрих вони уникали раніше. І кожен має знайти на них свої особисті відповіді.

PDF EPUB

Гавань долі твоєї

Рік написання: 1980

Текст в процессі написання

PDF EPUB

Звинувачуванні не підсудні

Рік написання: 1989

Текст в процессі написання

PDF EPUB

Золоте весілля

Рік написання: 1973

Книга складається із повістей "Повернення літа (Золоте весілля)" і "Бригада".

"Повернення літа (Золоте весілля)" оповідає про непрості й неоднозначні стосунки двох сусідських обійсть - Дідухового і Гирикового. Замолоду, у часи буремних і трагічних подій одразу після українських визвільних змагань - романтичні супериники, а згодом і вороги, котрі зрештою через криву посмішку долі опинилися сусідами. Що Гнат Дідух, що Марко Гирик пройшли Другу Світову війну, що їх скалічила - кожного інакше. І лише перед святкуванням золого весілля Гната Марко наважився переосмислити погляд на життя, що вже майже минуло.

"Бригада" є літературним варіянтом повісті "Так пахнув степ", опублікованої у 1967 році в збірці "Пташиний переліт". Повість оповідає будні молодіжної будівельної бригади, що цеглина за цеглиною будує майбутнє місто-порт Південний. Письменник зазирає у вічі кожному учаснику бригади, демонструючи читачеві унікальний мікрокосм, що вирує всередині молодої людини: із особистими викликами, буремними думками, непевністю у наступному кроці. Окрема сюжетна лінія висвітлює непросту долю дівчини, що кинула виклик чоловічому світові у особі батька, бригадира - і навіть коханого. І знову - десь за літературними лаштунками, у темному кутку напівсвідомості стоїть привид війни.

PDF EPUB

Любов єдина

Рік написання: 1988

Текст в процессі написання

PDF EPUB

Повінь у вересні

Рік написання: 1988

Текст в процессі написання

PDF EPUB

Пташиний переліт

Рік написання: 1967

Книга складається із збірки новел "Пам'ять", і повісті "Так пахнув степ".

Кожна новела "Пам'яті" - фотографічний знімок життя українців 1960х років крізь призму рефлексій автора, котрий дозволяє собі дещо відхилятися від суворих канонів соціалістичного реалізму, романтизуючи замальовки природи та діалоги персонажів - бо ж триває хрущовська "відлига", й лещата комуністичної цензури наразі не "сталінські". Ми бачимо, як йдеться селянам і містянам, молодим і літнім; їхні мрії, спогади, сподівання і розчарування - напозір звичайний плин життя пересічних жителів УРСР. Та все це об'єднується одним спільним знаменником - пережитим травматичним досвідом, зокрема Другою світовою війною. Війна відчувається скрізь, у кожному реченні, у кожній репліці; немає жодної людської долі, котра не зазнала б впливу страшних подій: смерті, спустошення, окупації, зради. А втім, і щоденного героїзму тих, хто не зламався і не зкорився.

"Так пахнув степ" оповідає будні молодіжної будівельної бригади, що цеглина за цеглиною будує майбутнє місто-порт Південний. Письменник зазирає у вічі кожному учаснику бригади, демонструючи читачеві унікальний мікрокосм, що вирує всередині молодої людини: із особистими викликами, буремними думками, непевністю у наступному кроці. Окрема сюжетна лінія висвітлює непросту долю дівчини, що кинула виклик чоловічому світові у особі батька, бригадира - і навіть коханого. І знову - десь за літературними лаштунками, у темному кутку напівсвідомості стоїть привид війни.

PDF EPUB

Монолог для слідчого

Рік написання: 1986

Текст в процессі написання

PDF EPUB

Рейс

Рік написання: 1973

Текст в процессі написання

PDF EPUB

Мій молитвослов

Рік написання: 19

Текст в процессі написання

Олекса Шеренговий, про якого, бляха, не все напишеш…

Тарас Федюк

20 Березня, 2023

Хвиля весни

Простір духовності у творах Олекси Шеренгового: до 80-річчя від дня народження в стінах ОУНБ ім. М. Грушевського

18 березня, 2023

Одеські газети

Пенсіонери Приморського району взяли участь в бібліотеці імені М.Грушевського в лекції «Час родини Шеренгових»: Могутній рід Шеренгових продовжується – в шеренгу шикуються українці

Марія Фетісова

07 жовтня, 2022

Одеська обласна наукова бібліотека ім. М.С.Грушевського

Художній світ Олекси Шеренгового

23 березня, 2018

Одеська національна бібліотека

Відкрито книгу на сердечнім слові...

23 березня, 2018

Перлинка. Бібліотека-філіал №45

До 75-річчя від дня народження відомого українського письменника Олекси Гнатовича Шеренгового (18.ІІІ.1943—17.ІХ.2008)

Любов Ісаєнко

17 березня, 2018

Чорноморські новини

Простір духовності у творах Олекси Шеренгового: до 75-річчя від дня народження

O.Булгакова

14 березня, 2018

Одеський краєзнавець

У Зозові відкрито музей «двох поетів»

18 квітня, 2018

Краснослов

Молитвослов Олекси Шеренгового

Володимир Яворівський

21 березня, 2013

Чорноморські новини

До 70-річчя Олекси Шеренгового

18 березня, 2013

Одеська національна наукова бібліотека

До 70-річчя Олекси Шеренгового

18 березня в ОННБ ім. М. Горького відбулося представлення книжково-ілюстративної виставки, присвяченої 70-річчю від дня народження поета, письменника, публіциста, лауреата Державної літературної премії ім. Олеся Гончара Олекси Гнатовича Шеренгового (1943-2008). Крім бібліотекарів, захід зібрав творчу інтелігенцію міста, викладачів, молодь, зокрема учнів ЗОШ № 121.

Про експонати виставки - «Відкрию очі книзі в світлу днину...» розповіла одна із її авторів, головний бібліотекар відділу краєзнавства «Одесика» Тетяна Іванова (див. нижче). В експозиції представлені прижиттєві видання письменника, у тому числі з періодики. Доповнюють виставку графічні та живописні зображення Шеренгового за авторства Григорія і Світлани Крижевських та Геннадія Гармидера.

Презентація виставки переросла в імпровізований день пам’яті видатного митця. Підвищено емоційне забарвлення захід набув завдяки тому, що більшість виступаючих особисто були знайомі з Олексою Шеренговим, любили його як людину, захоплювалися його словом.

«Це була радісна, світла людина. Олекса Гнатович для нас був більше, ніж читач. Його ми знали як друга, активного учасника виставки-форуму «Українська книга на Одещині», - нагадала генеральний директор ОННБ Ольга Ботушанська. «Він пройшов нелегкий шлях до читача, адже творив письменник під пресингом цензури і заборон. Обдарована, різностороння людина - Олекса Шеренговий водночас був надзвичайно скромним, навіть применшував свою роль, тож дуже добре, що у цей знаменний день ми зібралися вшанувати його світлу пам’ять. Звертаюся до молоді: читайте твори письменника, бо його українська мова чиста, джерельна. Через душу автора ви пізнаєте душу українського народу», - наголосила Ольга Федорівна.

Ведуча заходу Тамара Кухарук представила й інших учасників дійства. Своїми спогадами про колегу поділилися представники НСПУ Дмитро Шупта та Андрій Євса. Останній, зокрема, розповів про перебіг своєї роботи над перекладом українською мовою прозового твору Шеренгового «Ти мене чуєш, Ганно?..», розміщеного свого часу в білоруському альманасі (оскільки оригінал було втрачено).

Про обставини знайомства з Олексою Шеренговим Григорія та Світлани Крижевських, а також Геннадія Гармидера – автора ілюстрацій до творів прозаїка, згадувала Світлана Крижевська. Через різні життєві ситуації художник живописала словом образ письменника, акцентуючи увагу як на зовнішності молодого легеня, так і його складному «вибуховому» характері, ексцентричності натури, якостях людини-правдолюбця, що не терпить фальші та нещирості.

Проникливо і поетично згадувала письменника філолог за освітою, завідувачка сектору «Закордонне українство» Ганна Єфимова. Її виступ підкупав схвильованим, я б сказав ідеалістичним сприйняттям особи й творчості Шеренгового-поета, відчуттям його духовної, майже фізичної присутності серед нині сущих. Без перебільшення, це той випадок, коли завдяки пам’яті й глибині духовного переживання людина вивищується над часом і стає йому не підвладна.

«…Я – філолог, - наголосила виступаюча, - і у мене завжди є певний мовний ряд: Шеренговий, шеренга... яка шеренга?.. В якій шерензі стоїть пан Олекса? Мені здається, що та шеренга, коли рахувати його велику синівську любов до України, його чисту совість і нічим на заплямоване сумління; коли рахувати високий патріотичний поетичний дух – та шеренга почалася тоді, коли почалося українське відродження. Та шеренга йде від тих, кого розстрілювали, втоптували в багнюку, кого зараз піднімають з могил; йде та шеренга від сумних зіниць Василя Стуса, від блакитних очей і ясного чола Василя Симоненка, від живої, щирої пісні Володі Івасюка, від палаючого серця Алли Горської. Ця шеренга йде до Олекси Шеренгового, він стоїть у ній, – і дасть Бог, у цій шерензі він стоятиме довіку...» Тим більше прикро усвідомлювати, що сьогодні навіть люди із вищою гуманітарною освітою далеко не усі знають це яскраве літературне ім’я.

Із почуттям законної гордості гість бібліотеки, доцент кафедри української літератури ОНУ ім. І.І. Мечникова Оксана Шупта-В`язовська нагадала про те, що Олекса Шеренговий був вихованцем саме філологічного факультету університету, який дав українській культурі такі знакові постаті як Володимир Яворівський, лауреата Національної премії ім. Т.Г. Шевченка поета Тараса Федюка та інших глибоко індивідуальних творчих особистостей. «Якщо ми думаємо, що нині митці отримали творчу свободу, то ми помиляємося. Немає абсолютно ідеального часу для творчості, - констатувала філолог. – Кожен час по своєму стриножує творчу індивідуальність. У наш час – це відсутність коштів на видання та інші обставини, у радянський період – партійний диктат і усевладність цензури».

Приємно було бачити молоді, зацікавлені обличчя восьмикласників одеської ЗОШ № 121 - закладу, де вивчається творчість Олекси Шеренгового. Ці просвітлені, розумні й шляхетні юні обличчя вселяють надію, що животворне слово про талановиту людину дійшло до їхньої свідомості, що пам'ять про письменника житиме в умах і серцях наступних поколінь.

Учні школи № 121 біля експонатів книжкової виставки

«Відкриваю очі книзі в світлу днину…»

Олекса Шеренговий народився 1943 р. в с. Зозів на Вінниччині в сім’ї колгоспника. В 1972 році закінчив філологічний факультет Одеського державного університету ім. І.І.Мечникова.

Працював редактором на Одеській телестудії, кореспондентом на радіо, відповідальним секретарем Одеської СПУ, три роки редактором у видавництві «Маяк». Був сценаристом на Одеській кіностудії за його сценаріями створені художні фільми «Тризна», «Блукаючі зірки» та двосерійний художній фільм «Золоте весілля»,який був відзначений премією на Торонтському фестивалі. У 2001 році за роман «Рейс» Олексу Шеренгового було відзначено званням лауреата Державної літературної премії імені Олеся Гончара.

Книжково-ілюстративна виставка присвячена пам’яті відомого письменника, журналіста, почесного читача та друга бібліотеки. Виставка відкриває доробок автора – це «Пташиний переліт» (1967), «Золоте весілля» (1973), «Татарбунари» (1974), «Повінь у вересні» (1978), «Гавань долі твоєї» (1980), «Монолог для слідчого» (1980), «Енергія» (у співавторстві, 1981), «Батько» (1982), «Хліб на долоні» (1984); «Рейс» (2000), «Мій молитвослов» (2003).

Окремий розділ висвітлює його перші публікації у журналах «Горизонт» (1966, 1978, 1982, 1983), «Жовтень» (1967, 1968, 1976), та газетах «Друг читача» (1967), «Чорноморська комуна» (1971), «Комсомольська іскра» (1984), «Вечерняя Одесса» (1993) та інших одеських періодичних виданнях. А також на виставці знайшли місце рецензії та відгуки на твори Олекси Шеренгового.

Його творчий шлях розкривають представлені на виставці щорічні бібліографічні покажчики «Одеська письменницька організація» (1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 рр.). Покажчики включають окремі видання, публікації у газетах та літературу про письменників ‑ членів Національної спілки письменників України. О.Г.Шеренговий був членом Національної спілки письменників України з 1971 року.

Прикрасою виставки стали роботи – харизматичні портрети Олекси Шеренгового, написані відомою в Одесі мистецькою родиною Крижевських, Світланою та Григорієм, а також чоловіком Світлани – Геннадієм Гармидером. Світлана Крижевська живописець, член Національної спілки художників України; викладає на художньо-графічному факультеті ПНПУ ім. К.Д.Ушинського. Працює в жанрах портрета, пейзажу і натюрморту.

Запрошуємо до Одеської національної наукової бібліотеки ім. М.Горького переглянути книжково-ілюстративну виставку, яка буде експонуватися по 20 березня 2013 року.

Виставку підготували співробітники відділу краєзнавства «Одесика», головний бібліотекар Т.М.Іванова та провідний бібліотекар Л.В.Вукович.

Заслужений працівник культури України Ольга Ботушанська

Письменники Дмитро Шупта і Андрій Євса

Художник Світлана Крижевська (справа). Григорій Крижевський. Портрет Олекси Шеренгового

Промовець Ганна Єфимова

Оксана Шупта-В`язовська

PDF WEB

Молитвослов Олекси Шеренгового

Цей вірш був написаний десять років тому, 18 березня 2003-го, напередодні святкування 60-ліття від дня народження прекрасного українського письменника Олекси Гнатовича Шеренгового.

                В ранкові сни до тебе приходить Україна,
                Схилившись над тобою,
                          ласкаво пестить сина,
                Волосся ніжно гладить, цілує сині очі
                І, сівши коло тебе, тихесенько шепоче:

                «О, сину мій коханий! Дитя моє рідненьке!
                Дивлюсь — уже на скроні є пасемко сивеньке;
                А під очима зморшки лягли, як павутиння...
                Уже ти став дорослим, улюблена дитино...

                А пам’ятаєш, сину, як бігав босоногим,
                Коли під ноженята лягали всі дороги,
                Коли трава стелилась під втомленую спину,
                Коли вода джерельна тобі вливала силу?..

                А пам’ятаєш луки,
                             вщерть сповнені квітками?..
                А пам’ятаєш голос ще молодої мами?..
                А татове обличчя, обпалене війною?..
                А юних сил буяння, як крила за спиною?..»

                І ти відповідаєш, розчулений до краю:
                «Так, мамо моя рідна, я все це пам’ятаю!
                Щаслива в цьому світі мене
                дісталась доля:
                Я син твій, Україно! Я голос твого поля!

                Хіба забути можу, як ти мені співала?
                Як ластівкою пісня у сни мої влітала?
                А руки твої щедрі, як грона повнодзвонні?..
                І досі мене гріють теплом твої долоні!..

                Життя подарувавши, подарувала Слово —
                Прозоре, щире, світле,
                мов сукня празникова,
                І з ним я йшов по світу і ніс його, як свято,
                І з ним ставали люди щасливі і крилаті.

                За все спасибі, мамо! Цілую твої руки...
                Було в житті немало і болю, і розпуки,
                Та все перемагало невтомнеє горіння,

                Над попелом вставало
                ранкових зорь цвітіння».

                І мама відпливає, ранковим сном повита,
                Лиш очі волошками зоріють в хвилях жита,
                Он постать її ніжна, як хмарка, в небо лине,
                Лиш чути серед поля:
                «Мій сину... сину... сину...»

Коли я згадую той день, 18 березня 2003-го, у пам’яті пливуть рядки: «Зорепадом летять роки...» Справді, зорепадом відлетіли роки, відколи я бачила, як веселий, ще здоровий, міцний, такий ясноокий Олекса приймав гостей у Золотій залі Літературного музею. А скільки було гостей! І яких!.. Практично вся письменницька організація, вся культурна громадськість міста, всі ті, хто любить українську мову, читає українські книжки і добре розуміє, яким могутнім явищем у нашій літературі є Олекса Шеренговий. І було кого вітати, і було за що вітати.

Я — філолог, й у мене завжди є певний мовний ряд: Шеренговий, шеренга... яка шеренга?.. В якій шерензі стоїть пан Олекса? Мені здається, що та шеренга, коли зважити на його велику синівську любов до України, його чисту совість і нічим на заплямоване сумління, коли зважити на високий патріотичний поетичний дух — та шеренга почалася тоді, коли почалося українське відродження. Та шеренга йде від тих, кого розстрілювали, втоптували в багнюку, кого зараз піднімають з могили. Іде та шеренга від сумних зіниць Василя Стуса, від блакитних очей і ясного чола Василя Симоненка, від живої, щирої пісні Володі Івасюка, від палаючого серця Алли Горської... Ця шеренга йде до Олекси Шеренгового, він стоїть у ній — й, дасть Бог, стоятиме в ній довіку...

Ми згадуємо його творчий шлях, який починався із журналістики. Молодий початківець, щедро обдарований від природи поетичним талантом, впевнено входив у велику літературу. Його поетичні спроби відзначалися зрілістю:

...Для чого нам даровано життя? Щоб колискову мати нам співала І щоб земля зерно так сповивала, Як мати сповива мале своє дитя. Для чого нам даровано життя?..
Для чого ми на світі живемо? Щоб дати древу корінь, дужу крону, Щоб в небі птиця віщо й безборонно Тримала пружним сонячне крило. Для чого ми на світі живемо?..
У нас з тобою лиш одне життя — Щоб мати брата і дитя в колисці, Гніздо пташине в оксамиті листя, Любов палку до самозабуття. У нас з тобою лиш одне життя.
Для того ми на світі живемо, Щоб кулі не косили в полі жито, Людиною щоб на землі цій жити. Для цього ми на світі живемо!

Він прийшов до нас першою збірочкою новел «Пташиний переліт», опублікованою в одеському альманасі «Горизонт» за 1966 рік. Уже ця перша робота розкрила перед читачем художній світ Олекси Шеренгового — цікавий, глибокий і своєрідний. Цей світ належить століттю двадцятому; вивірений у деталях, трагедійно-драматичний у почуттях, він постає перед нами в образах людей Землі, чистих, як вранішні росинки при Божому світі.

А потім прийшов до читачів роман «Батько», який побачив світ у видавництві «Маяк» у 1982-у. Писався він, печальний і дорогий Олексі, крізь сльози і пекучий біль у серці, бо батько письменника помер кілька днів тому. І нічого не треба було вигадувати, а лише переносити на папір з дитинства знайомі образи людей, які жили в селі Зозів і в серці Шеренгового. І в центрі спогадів — герой роману Клим Даник, родова людина, яка увібрала в себе кращі національні риси українського характеру, яка є головою всьому, що робиться на світі, яка береже цей світ і своєю невтомною працею тримає його.

Прийшла до нас з тих років і лірична документалістика Шеренгового, і роман «Любов єдина», і канадський цикл кіноповістей «Золоте весілля» та «Бентежні голоси пташині». І був уже написаний роман «Рейс», і ніхто тоді ще не знав, що лежатиме він на робочому столі Олекси Шеренгового 27 років, бо було заборонено його друкувати, і лише в 2001-у постановою колегії Міністерства культури і мистецтв України та секретаріату Національної спілки письменників України за роман «Рейс» Шеренговому була присуджена державна літературна премія імені Олеся Гончара.

У кінці такого несправедливо короткого життєвого шляху, який обірвався внаслідок тривалої важкої хвороби, Олекса Шеренговий написав свою останню книгу — «Мій молитвослов». Чудові поетичні рядки про життя, любов, дружбу, про творче горіння склали невимовної краси мозаїку, яка практично підсумувала життя і творчість прекрасного поета і прозаїка.

В одному із віршів він писав, що хотів би поставити пам’ятник Богу. Думаю, що він поставив цей пам’ятник своєю творчістю, бо якщо Бог посилає на землю таких людей, як Олекса Шеренговий і надихає їх шлях творчістю, — це означає, що справедливість, краса і праведність у цьому світі існують. І в душі кожної людини, яка причастилася до творчості Олекси, житиме пам’ять про нього покіль віку...

Ганна ЄФИМОВА,
завідувачка сектору
«Закордонне українство»
Одеської національної наукової бібліотеки ім М. Горького.

Нашого незабутнього Олексу уже не завернемо і не докричимося до нього. Він дивиться на нас із вічності. В його особі українська література втратила прекрасного прозаїка, образотворче мистецтво — художника. Цей красивий і талановитий подоляк багатьох зачаровував своєю добротою, а то й сентиментальністю. Йому б ще жити і жити, та ота — «невблаганна» — забрала його до себе. Сьогодні йому було б лишень 70. Тож, дорогий наш Олексо, почуй нас: ми тебе пам’ятаємо і любимо! Від імені Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ.

PDF WEB

У Зозові відкрито музей «двох поетів

Саме так: у Зозівській середній загальноосвітній школі Липовецького району щойно відкрито Музей «Двох поетів» – класиків сучасної української літератури Володимира Рабенчука й Олекси Шеренгового, які з 2002 року є почесними громадянами цього села. В урочистій події взяв участь увесь колектив школи: на літературно-мистецькому концерті вшанували 75-річчя від дня народження прозаїка, поета і кінодраматурга О. Шеренгового декламацією його творів та оновленою виставкою книг. У самому літературному музеї на його відкритті виступив голова Зозівської сільської ради Олександр Борисович Мельничук – за його активної підтримки тут виготовлені стенди, засклені вітрини, придбано книжкові шафи й інші меблі, що дозволило літературному музею розпочати своє активне життя. Директор Зозівської ЗОШ Ольга Володимирівна Побережець щиро подякувала усім, хто причетний до створення музею, висловивши впевненість, що експозиція літературного музею, яка сьогодні нараховує десятки рідкісних фотографій, що відображають життєвий і творчий шлях письменників-земляків, рідкісні книги й меморіальні речі, ще поповниться новими експонатами і в майбутньому матиме інший дизайн. Але, за її словами, зроблено крок до найголовнішого – до утвердження рідного Слова. І музей відомих майстрів «живих цікавих книг про людське життя» Володимира Рабенчука й Олекси Шеренгового стане у Зозові ще одним храмом українського духу.

Сільський Голова О. Мельничук (крайній зліва), В. Рабенчук (в центрі дитячого гурту) і директор школи О. Побережець з майбутніми екскурсоводами музею «Двох поетів»

PDF WEB

Простір духовності у творах Олекси Шеренгового: до 75-річчя від дня народження

Поетична і прозова творчість О. Шеренгового – це оригінальна і самобутня сторінка в українському
                          літературному процесі другої половини ХХ століття.

Шеренговий Олекса Гнатович (1943-2008 рр.) - поет, письменник, публіцист, лауреат Міжнародної літературної премії імені Олеся Гончара - народився 18 березня у селі Зозів на Вінниччині. Село те таке чарівне і прадавнє, п'ять ставків, озеро серед ланів, на пагорбах - дубові та грабові хащі, й на маківці щонайвищої - білостінна церква з піднебесними голубами, мов з янголами…

Не дивно, що вся творчість Олекси Шеренгового озвучена палкою любов'ю до рідної землі. Вже з перших віршів, які друкував у періодиці майбутній прозаїк, Олекса Шеренговий підсвідомо окреслив свої тематичні овиди: істина синівська любов до своєї України.

Олекса Шеренговий навчався на філологічному факультеті Одеського державного університету ім. І.І.Мечникова. Зустрічі з живими класиками української літератури: Максимом Рильським, Андрієм Малишком, Олесем Гончарем, з Григором Тютюнником та знайомство з їх творчістю оказали великий вплив на його подальшу творчість.

Першу книжку «Пташиний переліт» з легкої руки видавця-поета Володимира Гетьмана та ніжного серця університетського вчителя Миколи Павлюка Олекса видав другокурсником філологічного факультету. Відомий український письменник Олесь Гончар благословив молодого письменника до вступу в товариство українського письменства.

Рік за роком приходили до читача як окремішні самобутні новели, оповідання та повісті, так і сповнені щирості і правдивості книжки: повісті «Золоте весілля», «Повінь у вересні», роман «Сипи землі», виданий у Канаді, романи «Батько» та «Любов єдина», документальні речі як «Енергія» та «Гавань долі твоєї». У 1993 році був видрукуваний однотомник прозаїка.

Критика завжди щедро вділяла письменникові свою увагу, читачі відгукувалися на різноманітні публікації, й не дивно, що Олексі Шеренговому завжди таланило на мудрих вчителів та друзів у письменницькому колі. Твори Олекси Шеренгового перекладалися на угорську, чеську, білоруську, казахську мови. У своїх творах Олекса Гнатович зумів відобразити і воскресити джерела і вічну силу добра, яке народжується великою душею і кличе кожного з нас стати Людиною на Землі.

А окрім компліментів колег, шановна конкурсна громада на чолі з незабутнім Григором Тютюнником повість прозаїка «Монолог для слідчого» означила дипломом лауреата Спілки письменників України за кращий твір для юнацтва. Першою премією було оцінено і книжку «Хліб на долоні», яку Олекса Шеренговий присвятив мешканцям рідного села Зозів.

3 квітня 2001 року у Національній спілці письменників України відбулось вручення нагород переможцям Міжнародної україно-німецької недержавної літературної премії імені Олеся Гончара. Першу премію одержав одеський прозаїк Олексій Шеренговий за роман «Рейс». На фото: Під час вручення премії. Голова Спілки письменників України Юрій Мушкетик, переможець Олексій Шеренговий, заступник міністра культури України Леонід Новохатько.

У 2003 році в Одесі була видана поетична збірка Олекса Шеренгового «Мій молитвослов» до 60-річчя від дня народження письменника. Його праця була високо оцінена: Олекса Гнатович був удостоєний високої нагороди – ордена Нестора Літописця II ступеня.

                  Відкрию очі книзі в світлу днину,
                    Коли роса, як срібло, і душа — мов молодюсіньке
                     притке лоша, Що лиш на ноги зіп’ялося нині.
                  Відкрию очі книзі, коли став Ще тільки сонце вгледів
                      за горою, А джерело тремтить
                         свяченою водою, як на Йордані.
                  І тремтять уста.
                  А ще — тремтять не із плачу.
                          З любові!
                  І так любисток пахне і полин,
                      Любові все одно
                         не спиниш плин — Відкрито книгу
                             на сердечнім слові...

Олекса Гнатович в різні роки ssпрацював на Одеській телестудії, обласному радіо, в молодіжній газеті, кіностудії. За творами Шеренгового було поставлено двосерійний фільм «Золоте весілля», відзначений премією на Торонтівському фестивалі, фільми «Тризна», «Блукаючі зірки», художньо-документальні «Пісня любові» та «Києве мій».

Сьогодні режисерсько-письменницьку діяльність свого дідуся продовжує внучка Анастасія. У Зозові іменем Олекси Шеренгового названо вулицю.
О.Булгакова

PDF WEB

До 75-річчя від дня народження відомого українського письменника Олекси Гнатовича Шеренгового (18.ІІІ.1943—17.ІХ.2008)

Багатогранна творчість Олекси Шеренгового, відомого прозаїка, лауреата премії імені Олеся Гончара — це окрема, своєрідна сторінка української літератури, яка «озвучена палкою любов’ю до ріднизни» й тематичні овиди якої сам письменник підсвідомо окреслив як «істинну синівську любов до своєї України, її тяжкої минувшини і, на жаль, складної і многотрудної нинішньої будуччини».

Оповідання та вірші Олекса пробував писати ще в сьомому класі, але нікому їх не показував — боявся батькового гніву. Гнат Данилович Шеренговий був категорично проти творчих пошуків наймолодшого.

Та якось сталася подія, яка зробила Олексу відомим на все мальовниче село Зозів (чи й навіть цілий Липовецький район Вінниччини), і батько махнув на «Гальошу» рукою, не забороняючи вже займатися творчістю, бо син тоді почав і писати, й малювати.

А сталося от що. Піонери на суботнику посадили довкола будівлі сільради молоденькі деревця, вже з листям, але ще дуже тендітні, беззахисні. Наступного ж дня, в неділю, трапилася трагедія. Голова колгоспу, гарненько хильнувши в гостях, сів на підводу й міцно заснув за віжками. Розумні коні повезли його самі, але чомусь не додому, а на роботу — до сільради. Поки голова спав, на коней ніхто не зважав, і вони, пасучись, об’їли й молоді саджанці. Школярі, звісно, обурилися, хоч дорослі й заспокоювали, що то, мовляв, через коней. Олекса не захотів змовчати й відправив листа в районну газету, описавши цю історію й назвавши свій допис «Коні не винні». Лист потрапив до рук редактора, який вирішив його надрукувати, не змінюючи назви (у передньому слові до тексту пояснив, що за шкільною програмою семикласник творчості М.М. Коцюбинського ще не вивчав і міг не знати однойменної новели класика).

У день виходу номера газети у Зозові сталася «революція». Розлючений голова колгоспу, якого викликали в райком партії й оголосили догану, мав розмову із Шеренговим-старшим, а той пригостив новонародженого письменника віжками. Втім, звідтоді батько дав Олексі «карт-бланш» і навіть почав цікавитися, «що воно там пише»...

Дорога в літературу для Олекси Шеренгового продовжилася у Немирівському педагогічному училищі імені Марка Вовчка. Там, у Немирові, він познайомився з майбутніми талановитими прозаїком Анатолієм Ко-лісниченком і поетом Валентином Морозом, багатьма іншими непересічними людьми.

Продовжував писати-малювати і навчаючись на філологічному факультеті Одеського державного університету імені І.І. Мечникова, а потім — працюючи редактором і ведучим на Одеській телестудії, обласному радіо, в молодіжній газеті, на кіностудії.

Уже з першої книжки новел «Пташиний переліт» письмо молодого літератора більше нагадувало неримовану лірику, аніж прозу. Цьому письму, цій своїй мелодії Шеренговий не зраджував впродовж усього творчого життя. Гострий, уважний погляд до найменшої деталі, позиції. Усе суттєве, все важливе на цім світі. Поезія і проза — вони із самого початку сусідували не як суперники, а взаємодоповнювали одна одну, додаючи щедріших кольорів, ємніших і виразніших художніх образів.

Першим молодого письменника (студента-другокурсника філфаку) підтримав ніжного голосу поет Володимир Гетьман. Він і відредагував «Пташиний переліт». Коротенька поетична спроба, яка мала лише кілька сторінок, уже тоді почуттєвим змістом привернула увагу досвідченого «академіка новелістики» Василя Васильовича Фащенка. А першу схвальну рецензію написав і надрукував в університетській багатотиражці «За наукові кадри» уславлений мовознавець, незабутній учитель Микола Володимирович Павлюк. З цієї рецензії, з першого ж обговорення у Спілці письменників розпочалася вже істинно професійна дорога самобутнього митця. У 1971 році до вступу в товариство україн-ського письменства благословив Олексу Шеренгового сам Олесь Гончар.

Рік за роком приходили до читача нові твори О. Шеренгового: повісті «Золоте ве-сілля», «Повінь у вересні», «Звинувачувані непідсудні», «Бентежні голоси пташині», «Монолог для слідчого» (ця повість була відзначена дипломом лауреата Спілки письменників України за кращий твір для юнацтва), роман «Хліб на долоні» (автор отримав першу премію СПУ та президії Ради профспілок УРСР). За творами «Батько» та «Любов єдина» на Одеській кіностудії створений двосерійний художній фільм «Золоте весілля» (відзначений премією на фестивалі в Торонто, а сам автор був запрошений на місячне стажування на студії «Васікфільм»), стрічки «Тризна», «Блукаючі зірки», художньо-документальні «Пісня любові» та «Києве мій». Роздуми над життям перших емігрантів з України надихнули письменника на створення кінострічок «Летіла зозуля» та «Бентежні голоси пташині», присвячені проблемам сучасного життя канадських українців. Це твори про мистецтво, про вічні колізії життя і творчості… Точна побудова і художні деталі, живий діалог (який так любив Олекса за життя), врівноважене використання портретів і пейзажів — усе це допомагало авторові створювати високохудожні, по-людські теплі та щирі твори, які перекладалися угорською, чеською, російською, білоруською, казахською мовами.

Нарешті став надбанням поціновувачів творчості митця і роман «Рейс». Олекса Шеренговий згадував, що до цього твору його наближали прекрасні, дуже сильні люди: Іван Рядченко, Володимир Домрін і Юрій Михайлик, які писали російською мовою, Євген Бандуренко, Борис Нечерда, Володимир Гетьман.

Ще студентом він задумав написати цей роман, у якому головний герой повинен бути творцем, який би вбачав свою місію в тому, щоб робити людину духовнішою, спадкоємницею всього того, що створено людством, щоб у напружений час наступу науки і техніки зберегти духовну пам’ять, не дати вбити чи здрібнити в людині людину.

Довгу та болісну епопею з творенням і виданням роману «Рейс» письменник почав з університетських років, із життя одеського філфаку в провулку Маяковського, 7.

«Рейс» чекала важка і несправедлива доля — більш ніж чверть століття він пролежав ненадрукованим, хоча були написані схвальні рецензії одеськими поетами Станіславом Стриженюком, Ігорем Нєвєровим, київським прозаїком Анатолієм Морозом, академіком Миколою Жулинським. Добре слово про рукопис сказав й Олесь Гончар. 19 березня 1973 року професор, доктор філологічних наук Григорій Андрійович В’язовський максимально прискіпливо й об’єктивно відредагувавши роман, підписав: «До набору. Редактор Г. В’язовський». Але з Комітету по пресі прийшов вирок: «Роман Олекси Шеренгового «Рейс» друкувати не радимо, оскільки Тарас Горинь (головний герой твору) не той герой, на вчинках якого має виховуватись молоде покоління радянських людей».

Олексій Дмитренко, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, у передмові до роману підкреслює:

«Це був час, коли відправили у мордовські табори одеського правоборця Олексія Різникова. Ув’язнили двох прекрасних поетів, двох Василів — Симоненка і Стуса, що нині їхньою поезією захоплюються всі, хто шанує правдиве художнє слово...

Посмертно, звичайно...
І не могли виставити свої роботи художники Іван Кулик, Алла Горська, Іван Марчук, яких нині знає вся планета.

Але вже проривалися до людей з українською піснею на спечених устах Володя Івасюк, Назарій Яремчук та їхній побратим Василь Зінкевич.

Ось у такий час, у такій «творчій» атмосфері ще молодий тоді письменник Олекса Шеренговий, не шукаючи ні класових, ані інших ворогів на рідній землі, осмілився рипнути не головними дверима соцреалізму, а на кілька слів, одвертих думок правіше, в бік елементарної духовної вивільненості, і хай не дотягтися до справжньої омріяної свободи, то зробити хоча би крок до неї».

Роман прийшов до свого читача у 2000 році і став справжньою перлиною творчості, найвищим художнім здобутком Олекси Шеренгового. У листі до автора лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Олександр Сизоненко написав: «...Спасибі за роман!.. Я належу до «нетерпеливців» — не до тих, революціонерів, що ненавидів Ф.М. Достоєвський і вивів їх у «Бесах»... Я не можу втриматися від радості... Зараз мені хочеться обійняти Вас і сказати Вам: «Ви написали істинно європейський роман, продовжуючи найавторитетнішу в нашій прозі лінію: Коцюбинський — Головко — Яновський — Гончар! Але Ви — Шеренговий!.. У цьому романі Ви ні на кого не схожі! Це така розкішна, ґречна, шляхетна, глибоко психологічна проза, якої у нас давно (а може, ще й ніколи!) не було!.. Гай Петроній, Апокаліпсис та Біблія, «Повість минулих літ» так геніально вмонтовані у Вашу неймовірно густу, щільну прозу, що тільки підкреслюють інтелект не лише автора, але й і її Величності — Прози!.. Які долі?! Які характери?! Судьби!!! Майже всі — мученики! І головний герой — оповідач, і Маріанна, і Йосипко-Йосип, і дядько Фін, і ота божевільна тітка... Ви й фашизм у Німеччині змалювали так яскраво, образно, вражаюче, як не зумів відобразити найбільший, генетичний ворог його — Еренбург. Бо він — публіцист. А Ви істинний прозаїк від Бога!.. Я люблю Вашу прозу здавна — ще з першого номера «Горизонта», який принесли мені Іван Рядченко й Василь Фащенко в Будинок творчості в Одесі...».

Роман «Рейс», за словами Григорія В’язовського, — це прекрасно, філігранно організована низка митцевих спогадів.

У цьому творі Олекса Шеренговий ставить багато запитань, закликає читачів, суспільство, народ шукати відповіді, долати негативні явища, ставати чистішими, добрішими.

Одна із проблем, яку порушує автор, — найважливіша: як подолати бездуховність? Чи можна жити подвійною мораллю? Ці питання терзають душу головного героя Тараса Зосимовича Гориня. Він прийшов, щоб залишити по собі світлий слід, щоб творити добро, щоб нести любов, бо наділений даром Божим художника, талановитого митця.

Через образ П.Т. Маркуша (прототипом був доцент кафедри української літератури Одеського університету Петро Трохимович Маркушевський) автор висвітлює свою найулюбленішу тему в усій творчості — тему краси, мистецтва в житті народу — народну творчість. І запитує: «Чи завжди є можливість розгорнути це надбання Боже? Що стає на заваді? Що вибрати: жити за голосом совісті чи наказом зверху?».

Не менш важливі проблеми, які хвилюють автора: чи збагачується духовно сучасна людина? Звідки беруться пристосуванці?

Тарас Горинь вбачає в лицемірстві духовну зраду. Лицемір не спроможний на глибокі почуття. Щирість, краса людської душі — ось головний об’єкт спостережень Тараса Гориня. Вольдемар Зшитко заради здобуття кар’єри «заглушує» в собі найголовніше — красу людської душі, втрачає чуття єдності, спільності своєї особистої долі з долею народною.

Гармонія і дисгармонія випливають з одного начала — духовного. Людина, яка вирізняється багатим внутрішнім світом, красою душі, живе за вищими моральними законами, — знаходиться у постійній гармонії зі своєю совістю, з оточуючим світом. Вона відчуває органічний зв’язок зі своїм народом, його культурою, землею. Така людина не здатна на підлість, зраду, підступність, не може бути лицеміром. Майбутнє держави за такими людьми, як Тарас Горинь, Петро Маркуш, Маріанна.

Бездуховність породжує дисгармонію. Вона розриває орга-нічний зв’язок людини зі світом, веде до катастрофи, духовної зради. Збочив із Дороги Правди і Краси Вольдемар Зшитко, переплутавши справжні життєві цінності, талант від Бога він проміняв на кар’єризм, лицемірство, прислужництво.

Романом «Рейс» Олекса Шеренговий вказує шлях подолання бездуховності: він у причетності до найглибших скарбниць власної культури, своєї «ріднизни» — мови, історії, слова.

Для багатьох читачів, навіть для тих, хто добре знав творчість О.Шеренгового, здалося дуже дивним, що після десятка своїх прозових книжок до 60-літнього ювілею відомий прозаїк прийшов із доволі ошатною книжкою поезій «Мій молитвослов». Але це не той молитвослов, віками писаний для всіх віруючих, що читається щодня на самоті серцем, відкритим для Христа. Поет творив і дарував нам свій молитвослов, у якому головна тема поезій — це людська душа.

                Відкрию очі книзі
                в світлу днину,
                Коли роса,
                як срібло,
                і душа —
                мов молодюсіньке
                притке лоша,
                Що лиш на ноги
                зіп’ялося нині...

Ця поезія — своєрідний зачин «Молитвослова», зміст якого сприймається як монолог давно пережитого й осмисленого.

До високої і всеочищаючої теми О. Шеренговий ішов здавна. Його «Молитвослов», власне, — це приклад письменницької послідовності та відданості літературі високої духовності. Коли більшість поетів ринулася у розіп’яті двері вседозволеності, що й породила одверту словесну скверну, він зосередився на давній своїй темі — чистоті людських стосунків, духовності людини і неминучості дороги до Всевишнього. Звідси, мабуть, і сміливе бажання поставити пам’ятник Богу:

                Простий.
                Не пишний...
                А радісний,
                мов сонце
                в небесах...
                Звести отам,
                Де стежка в полі, жито...

«Мій молитвослов» для Олекси Шеренгового — не просто збірка віршів, у якій простежується «виріст людського Духу», це — «сонячна Дорога» в небеса.

Як настанова-порада для молодих читачів звучать рядки:

                Ніхто
                нікого
                не навчить любити.
                Ніхто на світі
                ще не жив
                без втрат.
                Звичайно,
                і у бронзі
                можна жити,
                Але в любові —
                краще у стократ...

Автор поетичного реквієму наполягає на тому, щоб людина щоднини вивершувала власну долю. Шукаючи свою дорогу до Бога, можна побачити її лише у щоденних пошуках тієї святої стежки, на якій обов’язково стрінешся із найзаповітнішим, найдорожчим, що називаємо всі ми, грішні, — долею.

Ніби підсвідомо поет окреслює історію, тяжку минувшину України у вірші «Гетьмани...». Його хвилює питання:

                У кого ж тепер
                булава?...
                ...їх стілько
                тепер
                натесали! —
                і з болем додає:
                Вже скоро
                в Карпатах
                добрячий
                «кругляк»
                не знайдеш.

Але є надія на молоде поко-ління, є віра у сина:

                Чуєш, сину?!
                Сідлай-но скоріше
                коня...

У книжці багато віршів-посвят Учителям, друзям, колегам... З теплом і любов’ю пише поет про батька — воїна, правдолюба, великого трударя...

Не можна без хвилювання читати вірші, присвячені пам’яті незабутнього Олеся Терентійовича Гончара, який один із перших благословив автора «Молитвослова» на шлях творчості, залишаючись

                Собором віри
                й честі —
                олтарем...

Слова поезії «Там, в долині...» з посвятою «Пам’яті Володі Івасюка, бо й текст цієї пісні написаний з ним і для нього» й нині актуальні, очищуючи, надихаючи та спонукаючи до відповідальності чути

                ...найріднішу мову
                Срібного,
                живого джерела...

У цій книзі нема і тіні штукарства. Тут обмаль кольорів і вони майже монохромні, лагідні та глибинно-упокорені. У вкрай одвертій розмові зі своїм читачем про занадто вразливе — душа, совісність, любов до ближнього, відданість єдино можливій ідеї охорони людських чеснот — у параметрах такої обсервації не зосталося місця для чистого експериментування. Сама ідея молитвослова спонукала письменника щоразу довершувати образ до кондицій Слова, посланого самим Богом.

«Мій молитвослов» — це сповідь про Любов, Кохання, Віру...Є в ній магія глибоких почуттів:

                Як є кохання —
                то кохання вічне.
                А що вмирає —
                то вже не любов...

І хоч письменник у цій книжці легко впізнаваний (глибина думки, ліричний сповідальний стиль), однак у «Молитвослові» його голос уже не той, що звучав у перших новелах або в повісті «Золоте весілля». Його погляд на життя став жорстокішим і вимогли-вішим, досвідченішим.

Книга віршів стала логічним продовженням етичних пошуків митця. А може, це стрімкий, несподіваний для багатьох ривок Олекси Шеренгового до нового твору в прозі? Можливо, це джерело сутності почуттів, накопичених сумнівів, відчуттів, передбачень нових ідей?

Представлена лірика — це молитва за всіх рідних і близьких, за землю й село, за поклоніння перед Вітчизною та її Людьми... Поет відкриває душу нам, читачам, заявляючи:

                Усе життя
                мене
                тримають дужі крила:
                Земля батьків і те,
                що дав я цій землі.

Пройшовши разом із талановитим автором цією «сонячною Дорогою», розумієш: ні, не ставив перед собою Олекса Шеренговий завдання заримувати відомі молитви або створити поетичну інтерпретацію кано-нічного молитовника. Задум письменника досить відвертий і зрозумілий: мовою високої поезії створити власну інтимну, щиру сповідь. Інколи це запитання: «Для чого нам дароване життя? Для чого ми на світі живемо? Навіщо ми прийшли у це життя?», але вони не риторичні, бо поет стверджує:

                Для того ми на світі живемо,
                Щоб кулі не косили в полі жито,
                Людиною, щоб на землі
                цій жити.
                Людиною. На цьому стоїмо.
                Для цього ми на світі живемо!

У цих рядках, як і в усій книзі глибокої поезії, — вистраждані почуття, що ведуть Людину з Вірою у життя. Приєднуймося до цього поступу! Пізнаваймо і думаймо!

Любов ІСАЄНКО.

PDF WEB

Відкрито книгу на сердечнім слові...

23 березня до бібліотеки ми запросили читачів з 84 НВК на вечір-спогад "В ранкові сни до тебе приходить Україна", присвячений одеському письменнику, поету Олексі Гнатовичу Шеренговому, якому 18 березня виповнилося б 75 років.

Читачі мали можливість ознайомитися з книгами, які є у фонді бібліотеки, з особистими книгами Миколи Суховецького, подарованими автором-однокурсником по одеському філфаку. Завдяки професорові Василю Васильовичу Фащенку та його колегам-викладачам на українському відділенні філфаку у 60-70 роках ХХ століття була створена така творча атмосфера, що з "Гуртка новелістики", яким керував В.В. Фащенко, вийшла ціла плеяда українських поетів, письменників, літературознавців.

Один із них - Олекса Шеренговий. Про своє бажання писати він заявив ще навчаючись у школі: дописував до районної газети на Вінничині, звідки він родом. Продовжував писати вірші, малювати, навчаючись у педагогічному училищі. У своїй стихії він відчув себе, нарешті, в Одесі, коли, будучи студентом 2 курсу у 1967 році, була надрукована його перша книжка оповідань "Пташиний переліт" у власному художньому оформленні. По закінченню навчання в університеті у 1971 році його було прийнято до Спілки письменників України. Далі - робота у видавництві "Маяк", на телебаченні, співробітництво з газетами міста та постійна робота над написанням повістей, романів.

Один з них, задуманий ще у студентські роки, чекав свого виходу майже 30 років. Мова йде про роман "Рейс", який цензура на дозволила друкувати у радянські часи. Після виходу у світ у 2000 році він одразу ж був високо оцінений читачами і отримав Державну літературну премію імені Олеся Гончара.

Для читання юним читачам Марія Суховецька порекомендувала повість "Монолог для слідчого" (1986 рік), визнану кращою книгою року для юнацтва. За цю повість він отримав Диплом від Спілки письменників України.

Герой повісті - підліток Касян, захищаючись, ненавмисне створив вбивство знайомого хлопця.У слідчого є всі підстави для того, щоб закрити справу і передати її до суду, але у цього незвичайного хлопця стільки виявилося друзів-захисників, навіть автор, пишучи про трагічне життя свого героя-сироти, в анкеті, яку заповнюватиме підсудний, поставить свою дату нарождення - 18 березня! " "Добро завжди перемагає зло,"- зробив висновок один із присутніх на заході хлопчик.

Своєю останньою книгою "Мій молитвослов" (2003) Олекса Гнатович вирішив поділитися інтимним - своїми поетичними творами. На жаль, він знав, що вона може бути останньою... Його не стало у 2008 році. У Олекси Гнатовича є щасливе продовження: діти, онуки. Внучка Анастасія продовжує сценарну та письменницьку діяльність знаного дідуся, нею видано уже дві книги, які отримали схвальні відгуки. Але це вже інша історія.

PDF WEB

Художній світ Олекси Шеренгового

Портрет Олекси Шеренгового. 1989. Художник Геннадій Гармидер

З 18 по 27 березня 2018 р. у відділі краєзнавства «Одесика» експонується книжково-ілюстративна виставка «Час не здолає пам’яті…», яка присвячена 75-річчю від дня народження відомого поета, письменника, публіциста, літературознавця, теоретика літератури, дослідника психології художньої творчості, лауреата літературної премії ім. Олеся Гончара – Олекси Гнатовича Шеренгового (1943-2008).

Виставка розкриває творчий доробок автора – прижиттєві видання: «Пташиний переліт» (1967), «Золоте весілля» (1973), «Татарбунары» (1974), «Повінь у вересні» (1978), «Гавань долі твоєї» (1980), «Батько» (1982), «Хліб на долоні» (1984), «Монолог для слідчого» (1986), «Любов єдина» (1988), «Рейс» (2000), «Мій молитвослов» (2003) та двотомник «Вибрані твори» (2007).

Твори Олекси Шеренгового перекладалися угорською, чеською, білоруською, казахською мовами, а до п’ятдесятиріччя від дня народження автора в Москві вийшов однотомник прози «Любовь единственная» (1989).

У 2013 році з нагоди 70-річчя письменника луцьким видавництвом «Терен» був перевиданий роман «Рейс», який побачив світ завдяки підтримці громадської організації «Інтелектуальний форум».

Серед експонатів – матеріали надруковані в антологіях: «Письменники Одещини на межі тисячоліть» (Одеса, 1999), двотомнику «Одеське літературне віче» (Одеса, 2004) у збірнику «Горизонт» (1966, 1978, 1982, 1983). Частково представлені публікації у журналах «Жовтень» (1967, 1968, 1976) та газетах «Чорноморська комуна» (1971), «Комсомольська іскра» (1974), «Вечерняя Одесса» (1993), «Думська площа» (2002), «Одеські вісті» (2001).

Література про життя та творчість митця зібрана у персональному біобібліографічному покажчику, який вийшов у серії «Письменники Одеси», спочатку в електронній версії (2013), а в 2014 році – друкований (упорядник Олена Нуньєс). Бібліографія охоплює спадщину письменника: окремі видання творів з 1967 р., публікації у книгах, збірниках, альманахах з 1966 р.: публікації у періодичній пресі з 1976 р., напрацювання як перекладача, редактора, рецензента, ювілейні матеріали, присвяти тощо (266 позицій). Деякі публікації про життя О. Шеренгового, спогади про нього подані повнотекстово. Багатогранність письменника, його художній світ, образну палітру творів розкриває Тетяна Мейзерська, доктор філологічних наук, професор у своїй книзі «Голос землі і совісті : до літературного портрета Олекси Шеренгового» (2001).

У фонді національної книгозбірні зберігаються два примірники письменника роману «Батько». Перший підписаний для шанувальників творчості: «Читачам наукової бібліотеки ім. Горького. Щастя, добра! Ол. Шеренговий. 19 травня 1983 р.», і знаходиться у відділі рідкісних видань та рукописів. Другий, з автографом автора, присвячений найавторитетнішому досліднику-слідопиту історії літературного і культурного життя України, відомому публіцисту, бібліографу, краєзнавцю, заслуженому діячу мистецтв України Григорію Дем’яновичу Зленку (1934-2015): «Дорогому Григорію Зленку, якого віддавна і відданно люблю. Олекса Ш. 83 рік.». Це видання із особистої бібліотеки Григорія Дем’яновича знаходиться в його іменному фонді, про що свідчить екслібрис на форзаці (екслібрис виготовив фахівець ОННБ, член Національної спілки художників України Володимир Кудлач). У 2016 році родина Г.Д. Зленка – син Тарас та вдова Галина Сергіївна, передали до фонду Одеської національної наукової бібліотеки його унікальну книжкову колекцію (понад 10 000 примірників). Перша книжка молодого прозаїка «Пташиний переліт» (Одеса, 1967) також має екслібрис Г.Д. Зленка.

Мистецьку нотку в експозицію внесло живописне зображення поета Олекси Шеренгового за авторства відомого одеського художника Геннадія Гармидера (1989). Роботу для виставки залюбки принесла дружина Геннадія Васильовича – Світлана Крижевська, член НСХУ, багаторічний друг та партнер бібліотеки. Вона розповіла, що цей портрет був написаний в майстерні художника, де Олекса дуже часто бував. Гармидер – автор ілюстрацій до творів прозаїка – художньо-документальної повісті «Хліб на долоні» (1984), збірки поезій «Мій молитвослов» (2003). Художники: Лариса Дем’янишина – ілюструвала вибрані твори у 2 томах (2007), роман «Рейс» (2013); Есфір Серпіонова, Юрій Коваленко, Володимир Миненко та інші.

PDF WEB

Пенсіонери Приморського району взяли участь в бібліотеці імені М.Грушевського в лекції «Час родини Шеренгових»: Могутній рід Шеренгових продовжується – в шеренгу шикуються українці

РЯДКИ З БІОГРАФІЇ ПИСЬМЕННИКА: «Олекса Шеренговий (1943-2008) народився 1943 р. в с. Зозів на Вінниччині в сім’ї колгоспника. В 1972 році закінчив філологічний факультет Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова. Працював редактором на Одеській телестудії, кореспондентом на радіо, відповідальним секретарем Одеської СПУ, три роки редактором у видавництві «Маяк». Був сценаристом на Одеській кіностудії за його сценаріями створені художні фільми «Тризна», «Блукаючі зірки» та двосерійний художній фільм «Золоте весілля», який був відзначений премією на Торонтському фестивалі. У 2001 році за роман «Рейс» Олексу Шеренгового було відзначено званням лауреата Державної літературної премії імені Олеся Гончара. Творчий доробок автора – це «Пташиний переліт» (1967), «Золоте весілля» (1973), «Татарбунари» (1974), «Повінь у вересні» (1978), «Гавань долі твоєї» (1980), «Монолог для слідчого» (1980), «Енергія» (у співавторстві, 1981), «Батько» (1982), «Хліб на долоні» (1984); «Рейс» (2000), «Мій молитвослов» (2003)».

ПРО РОДОВІД ШЕРЕНГОВОГО. «…Я – філолог, – наголосила виступаюча (на заході щодо 70-річчя Олекси Шеренгового Ганна Єфимова), – і у мене завжди є певний мовний ряд: Шеренговий, шеренга… яка шеренга?.. В якій шерензі стоїть пан Олекса? Мені здається, що та шеренга, коли рахувати його велику синівську любов до України, його чисту совість і нічим на заплямоване сумління; коли рахувати високий патріотичний поетичний дух – та шеренга почалася тоді, коли почалося українське відродження. Та шеренга йде від тих, кого розстрілювали, втоптували в багнюку, кого зараз піднімають з могил; йде та шеренга від сумних зіниць Василя Стуса, від блакитних очей і ясного чола Василя Симоненка, від живої, щирої пісні Володі Івасюка, від палаючого серця Алли Горської. Ця шеренга йде до Олекси Шеренгового, він стоїть у ній, – і дасть Бог, у цій шерензі він стоятиме довіку…» Тим більше прикро усвідомлювати, що сьогодні навіть люди із вищою гуманітарною освітою далеко не усі знають це яскраве літературне ім’я» (філологиня, завідувачка сектору «Закордонне українство» Ганна Єфимова)

ПРО УКРАЇНОМОВНИЙ ОСЕРЕДОК ШАНУВАЛЬНИКІВ ТВОРЧОСТІ ОЛЕКСИ ШЕРЕНГОВОГО. В бібліотеці, напередодні дня пам’яті Олекси Шеренгового, зібрався україномовний культурний осередок, щоби пригадати нашого талановитого земляка, плідного автора і яскравого життєлюбця. В залі були: Роман Каркалія, Тарас Максим’юк, Дмитро Шупта, Тарас Гончарук, та багато інших. Модераторкою лекції-зустрічі «Час родини Шеренгових» була Ірина Нечиталюк, к.філол.н., доцент кафедри української літератури Одеського університету імені І.І. Мечнікова. Багато теплих слів було сказано про Олексу Шеренгового. Його життєвий шлях не був довгим, але він встиг дуже багато, залишивши певний творчий доробок, до якого українцям ще повертатися й повертатися. В біографічному каноні як й в історії немає умовного способу, але ж кожний з присутніх на лекції замислювався, щоби ми змогли почути, прочитати нового від Олекси Шеренгового у 2014 році й зараз, коли іде війна.

ПРО СОФІЮ ШЕРЕНГОВУ. Про Олексу Шеренгового кажуть, що він ще залишився не відкритим й непізнаним. Але його шанувальники сьогодні впевнені, що зірка Шеренгового яскравим світлом засяяла завдяки Софії Шеренгової, підтверджуючи відому тезу, що за кожним великим чоловіком стоїть така сама велика жінка. Саме Софія Шеренгова як мудра жінка-українка згуртувала усю родину Шеренгових, надихнула світ на те, щоби Шеренгового сприймали не тільки як автора, якого друкують, нагороджують й помічають, але і як дослідника, краєзнавця, носія ідей Української Незалежності.

ПОДЯКА РОДИНІ ШЕРЕНГОВИХ. Багато теплих слів було сказано в адрес родини Шеренгових. Так, шанувальники згадали щирість й гостинність пані Софії, яка знаходила місто всім нужденним у своєму серці й у квартирі, яку образно називали «рукавичкою» за невеличкий розмір, але ж там всі завжди розміщувалися й були нагодовані й обігріті. Про талант пані Софії як краєзнавчині, а також жінки з вишуканим смаком й красою, яка в українському вбранні завжди виглядає як справжня зірка, відомо в Одесі декілька поколінням жінок. В радянські часи бути красивою жінкою дорівнювалося табу, сьогодні це є справжнім підтвердженням генетичного коду українок. Діти Шеренгових, Наталка, Гнат, Сашко, гідні своїх батьків. Наталка виховує доньку, Анастасію, яка наслідувала талант діда, вона є письменницею й режисеркою. Гнат виховує сина Іллю. Сашко, прийомний син Шеренгових, зараз є другим помічником капітана. Могутній рід Шеренгових продовжується – в шеренгу шикуються українці.
Марія Фетісова.

PDF WEB

Простір духовності у творах Олекси Шеренгового: до 80-річчя від дня народження в стінах ОУНБ ім. М. Грушевського

До 80-річчя від дня народження Олекси Шеренгового відбувся літературний вечір «Простір духовності у творах Олекси Шеренгового». Протягом вечора присутні почули спогадами про батька, якими поділився Гнат Шеренговий, а також друзі письменника – голова Одеської обласної організації Національної спілки журналістів України Юрій Работін та відмий одеський журналіст Роман Кракалія.

Під час зустрічі відбулася презентація книжкової виставки та електронної колекції творів Олекси Шеренгового.

Студенти гуманітарного факультету Національного університету «Одеська політехніка» прочитали уривки з творів письменника.

Модератор – к.філол.н, доцент кафедри української літератури ОНУ імені І.І. Мечникова Ірина Нечиталюк.

Всі бажаючі мали змогу долучитися безпосередньо в бібліотеці в Музеї української книги, що розташований на першому поверсі, та онлайн Zoom за посиланням.

PDF WEB

Олекса Шеренговий, про якого, бляха, не все напишеш…

Моєму давньому старшому товаришеві, письменникові Олексі Шеренговому в ці березневі дні виповнилося б 80 років. В житті кожної людини є знакові особистості, які і домогли, і вплинули, і значною мірою сформували людину. Такий — серед небагатьох інших — був для мене Олекса. Редактор моєї першої поетичної книжечки, талановитий письменник, справжній, а не фальшивий у дружбі, автор прекрасного і недооціненого ні свого часу, ні тепер роману «Батько» та інших книжок.

Олекса Шеренговий залишив яскравий слід і в літературі, і в позалітературному житті нашого тодішнього товариства, сиріч богеми, яка мала всі ознаки богеми справжньої, на яку нині і сподіватись намарне. Бо тепер в стосунках поменшало тепла і щирості та значно побільшало прагматизму — хай йому біс!
Всього тут не напишеш — більше і детальніше у моїх ще досі не виданих спогадах.

Даруючи мені 24 жовтня 1982 року роман «Батько», який тоді щойно вийшов з друку, Олекса надписав: «Дорогому Тарасу Федюку, якого, бляха, давно люблю. Олекса».

Олексо, я теж тебе здавна і досі пам’ятаю і, бляха, люблю, незалежно від того на якому світі ти живеш своє яскраве і талановите життя!

Тарас Федюк P.S. Наш чоловік. Я теж його, бляха, люблю. А спогади є такі, що й не напишеш. Чекаю твоїх, Тарасе. Не зволікай.
Василь Шкляр
На жаль, роману «Батько» я не зміг прочитати — залишив Одесу. З Олексою ми працювали на обласному радіо. Не знаю, чи у романі є епізод, який я розказав письменникові. Мій батько приїхав у санаторій, але був у ньому недовго. Обкопав у оздоровниці дерева і поїхав додому — не міг сидіти без роботи. Олекса пообіцяв цей факт обов’язково обіграти.

А загалом мій земляк був чоловіком оригінальним і принциповим. Пам’ятається, як він образився на головного редактора Вікентія Н. за те, що той обділив його гонораром. Одержавши кілька десятків рублів, він порвав їх і відніс «дарителю». Дівчата мали роботу: півдня склеювали докупи ті рублі у приймальні шефа. Той, зрозумівши, проскакував мимо «банкомату» як ошпарений.

Було, було… А загалом талант Олекси Гнатовича, як на мене, і досі недооцінений. Я, бляха, кажу це щиро…
Василь Піддубняк

PDF WEB